Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных

Отам в тіні Фінголфін стояв,
Де зроду сонця не було.
Моргота викликав до бою,
Сурмив у рога, аж гуло.
У синім бархатнім жупані,
Та у сріблястому сап'яні,
В шовковій шапці голубій.
"А ну," - кричав - "валарський бранцю,
Лайдаче, хлопе, голодранцю!
Ставай до мене на двобій!"(c)

О. Чигиринська





nolofinve на «Книге фанфиков»

Лігво глюколова тут - samlib.ru/n/nolofinve/

URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
12:54 

До і після.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
20.04.2017 в 08:10
Пишет jams:

Набережная Коктебеля сейчас выглядит так :


читать дальше

а было




URL записи

Три роки тому одна леді з рашатусовки говорила, що Україна загадила Крим...

@темы: Українське

08:08 

Ностальгічне

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
28.03.2017 в 22:18
Пишет Magnus Kervalen:

Финголфин от Дженни Дольфен



Обзорам

URL записи

@темы: сильмовське

08:46 

Літературне

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Порадили читати Шевчука. Свого часу він якось мене обминув - нічим не запам ятався. А ось тепер виникло питання - доки українська література буде бовтатись між ним і Подеревянським.
Хочу чогось простого і оптимістичного, а не кафкіанської маячні.

@темы: особисте

08:22 

З мокрого каменю проросте трава

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
16.02.2017 в 22:54
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Виверни рукава осель.
Весна така неминуча й близька.
Я пам'ятаю тебе, ніби карту східних земель,
З яких мене вибили ворожі війська.

І тепер єдине, чого хочу - вернутись сюди,
Знову зайняти міста, з яких відступив,
Вирізати всіх, хто тішився з моєї поразки й біди,
Вбити по кордону межові стовпи.

Щоби знову бачити те, чого не бачить ніхто,
І те, чого не освітять жодні зірки:
Горло твоє - беззахисне, мов пташине гніздо,
Підсвічене світлом із коридора, ніби вишневі гілки,

Голос твій - схожий на теплий щільник,
В якому щоденно добирається мед,
Хочу відтворювати ім'я твоє, мов діалект, що зник,
Реставруючи за переказами кожну з його прикмет,

Зламати все іще раз, спробувати ще,
Вивернути, мов рукав, прихований ляк.
В цих кордонах усе буде лише
Так, як має бути, чи не буде ніяк.

Життя буде, ніби письмо, просте.
З мокрого каменю проросте трава.
Її ще немає, хоча вона вже росте.
Така, як і щороку. Лише нова.

URL записи

@темы: поезія

08:28 

Без слів

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
03.02.2017 в 22:23
Пишет Klod:

© JANEK SEDLAR



URL записи

@темы: особисте

15:15 

Сумувати заборонено

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

@темы: українське

10:39 

Вінтер із комінг

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Десь там у іншому світі битви фендомні. А у нас тут зима і здичавілі зграями. Живеш у романі Мартіна. Люди, я ж толкініст, а не поклонник Гри Престолів.
Можливо знову пропаду надовго.

@темы: особисте

18:53 

Про Америку

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Один мій приятель вже років десять живе у Штатах. Хороший хлоп, працьовитий.
Так ось, з цікавості зв язався з ним. Мужик регоче.
- Американські вибори, - каже, - крутезне шоу. Сидів з попкорном до останнього. А найголовніше, що це таки шоу - погаснуть софіти, актори перевдягнуться в цивільне і розійдуться у справах. Рулити державою.
- Так наче, - кажу, - частина народу результатами невдоволена.
- Ой вей, - говорить приятель, - а коли воно всі були задоволеними? Але знаєш, що хорошого в Трампі?
- Ну? - питаю.
- Та може, - каже, - цисгендерна біла людина перестане відчувати себе лайном. Бо у нас тут скоро буде расизм навиворіт. Може зараз леді Політкоректність трохи притихне, і оцінювати людину будуть знову за її мізки, а не за те, який вона має колір, гендер та сексуальні вподобання.
- А ти расист, друже, - підкушую я.
- Я єврей, - гордо відповідає приятель, - але воно вже й мене задовбало.
- Шо, - кажу, - все так погано?
- Приїжджай, побачиш.
- Одразу після війни, - обіцяю, - приїду в гості, і ти поведеш мене на екскурсію в Гарлем.
Приятель заіржав наче ковбойський кінь і відключився.

@темы: особисте

18:39 

Ніч Самайн

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Почали приходити деяким татам від дітвори світлини гарбузів, цукерок і нафарбованих мордочок. З цього приводу була тут якось суперечка з товаришами, котрі кажуть, що це не наше свято.
А оскільки треба ж про щось розмовляти, то народ і досі сперечається.
чесно кажучи, не бачу такого страшного в тому, щоб дітлашня побігала рядженою у чортів і відьом.
Мій малий збирався одягнутись Гаррі Поттером. Бо Гаррі чаклун, а значить персонаж Геловіну. Логістика)
Ну хоч не вампіром і то вже добре. Бо якось у мого дружбана випадок був.
Їхав дружбан якось вночі нашим центральним Бродвеєм. Якраз у Ніч Самайн. І в голові у нього ясна річ не Самайн був, а сауна і дівки.
Гальмує його компанія молоді - три дівчини і хлопець. Ну дружбан людина добра, саджає одного поруч, троє втискуються ззаду... Їде, дивиться на дорогу.
Глянув вбік, а біля нього сидить морда - вампір би перелякався. Він у дзеркальце - а там ще кращі пики.
Пішла коротше машина юзом, ледве не перекинулись. Дружбан подумав, що допився до бісиків.
А зараз нечисть пізнати легко - у кого колорадська стрічечка, той і вампір)))

@темы: особисте

11:09 

З проминулим святом всіх причетних.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
14.10.2016 в 21:07
Пишет jams:

14.10.2016 в 20:02
Пишет Леа Танака:

14.10.2016 в 19:02
Пишет Mister_Key:







URL записи

URL записи

URL записи

@темы: українське

20:42 

Консультейшин

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Люди, підкажіть, що цікавого зараз іде у кінотеатрах. Так, щоб можна було взяти з собою дітей і відро попкорну)

@темы: особисте

13:13 

Про мишей і людей.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Зніс пошту на яндексі. Тільки-но руки дійшли. За пять років у мене там багато чого накопилося. Але в основному переписка з френдами з уже неіснуючого Яндекс-блогу. І от читав я ті листи - не всі, звісно, деякі, згадував, як мені було приємно спілкуватися до війни, а потім прикинув, скільки з них (російських френдів) за останні два роки стало кримнашами. Вийшло десь вісімдесят відсотків. Рівно стільки, скільки Путіна й підтримало.
А ви говорите, чому я людський рід не люблю...

@темы: особисте

08:23 

Віра наша доти жива, доки стосується нас.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
22.09.2016 в 22:44
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Заходь за мною в сніг.
Тримайся міцно руки.
Я б вибрався звідси, якби я міг,
ніч рвучи на шматки,

пройшов би потойбіч зими,
вийшов би поміж димів,
заговорив би серце пітьми,
якби говорити вмів.

Але в цих снігах
горло п’є німоту,
і голос зривається, ніби птах,
що замерз на льоту.

Не переназвеш слова,
не перечекаєш час,
віра наша доти жива,
доки стосується нас.

Тримайся, тримайся руки,
ступай слід у слід,
доки холодні січневі зірки
обвалюються на Схід,

доки тепло полів
здіймається догори.
Нічого не чути. Немає слів.
Говори,
говори.

URL записи

@темы: поезія

10:44 

Анархіст Матюкайленко та шпигунка.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Там шпійонкі с крєпкім тєлом, ти іх в двєрь, оні в окно. Говорі, что с етім дєлом ми покончилі давно. (с)

Від riweth

Анархист Матюкайленко и Василиса Лазутчица
Подбираясь уже вплотную к лагерю анархиста Матюкайленко, лазутчица Василиса сделала пятнадцатое селфи – с ботинком часового, который отлучился. И запостила его на своей страничке, чтоб девочки поставили «класс», а другие девочки – лайк, а третьи – сердечко в инстаграмме.
На пригорке, неподалеку от землянки, среди мальв, сняла еще одно, самое симпатичное. Добавила подпись: «На секретном задании, мимими». Помахивая палкой для селфи, побежала мимо пулеметчика Назара.
- А ну стой, кто бежит! – крикнул Назар, прицеливаясь из маузера. Маузер он получил в награду за операцию при Купавках, где у главгада Бориса отбили с божьей помощью коровник и амбар, а самое главное – коптилку для сала.
«Тут такие парни», - написала Василиса в твиттер и добавила геотег.
- Стой, девка, говорят тебе! – рыкнул Назар.
«Но хамы, шер, ретвит», - дописала Василиса.
- Что за шум, а драки нет? – спросил анархист Матюкайленко, выходя из землянки с пулеметной лентой и белым полотенечком – он собирался почистить пулемет, а потом и искупаться.
- Мне тут руки выкручивают! – крикнула лазутчица Василиса и застрочила в смартфоне.
- Та ладно, я еще не начал, - отмахнулся Назар. – Она шпионит тут, как мать моя женщина – шпионит.
- А ты докажи, - возмутилась Василиса и сфотографировала Назара в полный рост.
- Дама, мы тут политесам не обучены, - назидательно сказал анархист Матюкайленко, - давай телефончик сюда и руки вверх.
«Насилуют, - написала Василиса в фейсбуке, - втрм». Тут анархист схватил телефон, потому пикантная подробность и не получилась.
- А ну не балуй, - рыкнул он. – Ты кто такая?
- Давайте, мальчики, поближе к делу, - сказала Василиса, расстегивая блузку по самое неприличие и демонстрируя шпионский нано-лифчик с арбалетом, встроенным посередине, и большой отравленной иглой, немного корявой – при производстве напортачили. - Вы мне сейчас скажете, где тут у вас что, а я вас не ославлю на весь мир как насильников и подонков, идет?
- Так что, уже насиловать? – спросил рептилоид, с интересом выглядывая из землянки.
- Подожди, бодрый, - ответил анархист, суя телефон Василисы в задний карман.
- Мама, - сказала Василиса, машинально шаря в поисках телефона, чтобы сфотографировать рептилоида.
- Дура, - сказал пулеметчик Назар.
- Давай так, - резюмировал Матюкайленко, - ты нас ославишь, но потом. Телефон-автомат в Крюковке.
И, прежде чем Василиса успела что-то ответить, сделал с ней шикарное селфи – декольте, арбалет, небритая рожа и подпись «Паймали шпеонку». Но главным, что попало в кадр, была татуировка с совершенно секретным шпионским номером, который Василиса вечно забывала, и потому…Мало кто знал, что анархист Матюкайленко на самом деле писал без ошибок.

@темы: українське

08:11 

Легкий осінній смуток.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Опісля масового звалтування в жіночій колонії так приємно насолоджуватись вишуканою поезією.
Млін, за ці кляті роки я втомився реготати з рашаЗМІ та рідкісних довбоклюїв з-за поребрика, у яких сексуальні фантазії реалізуються в "новинах".
А ви тут все фанфіки, фанфіки. Читайте російські новини.
А я пішов читати Цурена. Арканар, такий Арканар.


08.09.2016 в 19:04
Пишет silent-gluk:

И еще сонет Цурэна
Утащен отсюда: zhurnal.lib.ru/k/kiselew_a_e/12wehty.shtml

Автор - Улисс

Прощальный сонет Цурэна № 12

Томасу Биннори,
барду-изгнаннику...


Как лист увядший падает на душу
Усталость - одиночества сестра...
Но искрами бессонного костра
Слова, как прежде, просятся наружу.

Я не пророк, особенно с утра,
А слушают охотнее кликушу...
Из всех немногочисленных отдушин
Последняя - на кончике пера.

Пишу, надеясь, что кому-то нужен
Мой стих. Как ситуация стара...
Привычных слов волшебная игра
Сплетается в узор изящных кружев.

...и душу мне врачует красота
Опавшего осеннего листа...


URL записи

@темы: особисте, білочки

08:08 

Про нас пишуть...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
09.09.2016 в 08:01
Пишет jams:

48 ЧАСОВ ПОДРЯД!!! 48 КАРЛ!!! И прямо в камере!
Мужики, жму руку! Вы мои кумиры!
)))))))))))



раньше писали о снегирях и распятых мальчиках, а теперь только "это". обмельчали писаки

URL записи

@темы: білочки

12:01 

А ще я думаю що...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Починається пора осінніх снів. Мені восени часто снятся цікаві сни про Арду. Кожної осені. Чекаю.

@темы: особисте

08:38 

Історія леді Естелін - 3

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Власне кажучи, я хотів закінчити не так, але завадили принципи фанфікера дотримуватися правил чужого світу. Адани Толкіна все ж таки на ступінь вищі за людей як таких, і щоб сподвигнути їх на злочин, потрібно якогось стресу - як от поразка в Нірнает, а про зраду аданів Проф взагалі не писав, полишивши це на вастаків.
Тому закінчення вийшло на диво мирне - і нікому навіть не набили фейс.


читать дальше

@темы: білочки, моя творчість

08:57 

Історія леді Естелін.-2

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
На жаль написалося зовсім трохи. Але сподіваюся згодом таки закінчити історійку.


Визволення панни. Далі буде.

@темы: білочки, моя творчість

09:30 

жадан як завжди

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
12.08.2016 в 22:59
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.

Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.

Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.

Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.

Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.

URL записи

@темы: поезія

Barad Eithel

главная