Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
22:29 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Небольшой вечер для себя любимой. Лавандовое масло, горячая ванна и глиняная маска от пят до макушки. Затем мягкая постель на голое побритое и обмазанное всевозможными лосьонами тело. И Пушкин А.С.
Это компенсация за малость дебильный день.

От Мадонны хочется начать убегать, чтобы догнал. А может не надо?
Просто я злюсь, потому что не могу даже толком выставить претензии. По отдельности, каждый недостаток могу простить, понять и принять. Но в общем! Это же невозможно! Еще же, сука, обижается, и начинает спорить.

01:22 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть

01:16 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Голова болит! Еще один небольшой апокалипсис. Я никогда не думала, что мужчина, знакомый мне мужчина, может ударить. И мы один на один. Это страшно и жутко.
Я особа, чье восприятие мира воспиталось на классике. Где у женщины есть определенные права. Определенная защита, как у слабого пола.
И у тебя есть мужчина, который отвечает за твою безопасность. Точнее даже все мужчины твоего окружения.
Запретите девочкам до 14 лет читать классические произведения. Это плохо действует на психику.
Хотя, я тоже протупила, что залепила Саше пощечину. Не подумав, что может быть подобная реакция. Но не могу скрывать, что это было искренне. Хоть в игровой форме упражнения Плот, выполняя поставленную задачу: с кем-то подраться. Заметьте, в игре я удар вполне оправдала, и дала ему события, что он только что рассказывал, как он гнусно обращался со своей женой, и это ему от лица всех женщин. А искренне, потому что меня и до этого в нем унижало постоянно что-то. Я пыталась понять этого человека и найти что-то хорошее, но получала низменное. И сегодня эта низость просто проявилась, что уже невозможно отрицать и что либо исправить. Нужно же было попросить Мадонну оставить нас наедине, чтобы мне заехать по морде. И самое интересное, дабы отомстить или выяснить отношения. И представьте, какой силы пощечину могу дать я по сравнению с тем, что правая часть лица у меня все же до сих пор болит.
А вот даже и сильно не расскажешь никому. Во-первых, не хочется выносить грязь. Во-вторых, не хочу продолжения этой истории. Но только представить реакцию Игоря. что одного, что другого. Тут становиться еще страшнее. Один из них просто бы прибил на месте. С адекватностью там тоже плохо. Потом бы в суде выступала, в качестве главного свидетеля. А второй бы просто с ума сошел, и причитал бы весь вечер. У него еще больше, чем у меня не укладывается в голове подобная ситуация. Потому хрен там расскажу. Поберегу психику людей, которые меня искренне любят и переживают.

Да, вот за Колбаскиным соскучилась. Да и вообще давно не было в моей любимой и безумной семейке. Зато мне пишут смс, что я самая лучшая и достойна любви, нежности и заботы больше всех. Ему я верю в такие моменты больше, чем себе. Надо поехать к ним отогревать душу свою грешную. Бубличек очень милая, когда хозяйка.

Да, а вот с Мадонной сегодня получилось глупо. Она начала уходить, а он не роздуплился вовремя и не вернул. А она сука гордая.
Хотя гордость здесь ни при чом. Просто маленькая проверка, неправильно поданная.
Просто чего-то мне в нем не хватает. Мне с одной стороны нравиться его некая детскость. С другой стороны, хочется больше зрелости. Эдакой мудрости и выдержанной оценки в жизни. И большего понимая женской натуры. Что нас нужно время от времени заново завоевывать, даже если все хорошо. Где нужно уступить. Тебе же лучше будет. Это в стиле: ты хочешь быть постоянно правым или счастливым. Потому что одновременно не получиться. Да, так в большинстве случаев и происходит. Правда до некоторых, это и к 30-ти не доходит. Слава Богу, это большая редкость.

А чего я хочу? Того же чего и все. Понимания. Влюбить и влюбиться самому - это не так уж трудно. Еще легче переспать. Сложнее при этом ничего не потерять.

А вот понимая! Я не прошу полного принятия. Хотя почему это не просишь? Просто, не хочешь даже думать, чтобы требовать, дабы не упасть больно с очередной сказки.

А может, Дзвоня права, и я даже не замечаю, насколько меня вокруг понимают и принимают, какой я есть. При этом, хорошо знают. И таких, как минимум пятеро.

Блин, что делать с Мадонной? Напрашивается ответ: просто люби и не жди ничего.
Тогда тебе не будет хотеться убежать. Потому что ответственности за отношения ты боишься, как огня. И не будут гложить сомнения. Потому что привыкла задавать этот идиотский вопрос: а зачем?

Научись просто быть. Просто любить.

И не смей пытаться все разложить на производные. Все знают, что у тебя это хорошо получается. Но это мешает получать удовольствие.

Гареева, учись. Учись и не смей сливать ситуации. Я в тебя верю. Ты - создание упертое. Особенно, когда дело касается приобретения личностных качеств.
Люблю, целую! Сладких снов и хорошего завтра дня.

Оооо! Да прибудут завтра стойки на все точки! Да оприходуется весь товар необходимый! Да пусть дорога легка будет! И начальство довольным! Аминь!

@темы: дневник, заметки

23:40 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Насамперед, я гадаю, що то вже прояви шизофренії. Яка загострилася від постійного кашлю останні пару днів та нервового збудження більше місяця. Мене можна спокійно залишати одну. Та нудно не буде. Бо предмети оживають. Заходжу до кімнати і дійсно бачу, як хтось лежить на ліжку. То мякі іграшки під ковдрою. Вчора, поки йшла по безлюдному підземному переході. Час пізній. І трохи лячно. Йду і дуже ясно бачу тінь на стіні. Хтось стоїть и чогось чекає, і як Анатолій Миколайович заломив ногу. І все одно продовжую йти, не повертаю назад. А то просто щось намальоване. І впевнилась тільки, коли дуже близько вже підішла.

23:39 

просто читаю та виписую цитати з КАрпи

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Її персонажі посміхаються вищипаними бровами , її штани порвані на німецький хрест , її цитати з української класики зраджують невимушену блюзнірську любов до останньої: Але я би пиздила такого чмошника ! — репетує вона. — Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я б відпиздила і милувалася дивувалася. чого душі моїй так весело…

Іноді в мене здають нерви, я обводжу олівцем особливо вставучі місця і зсудомленою від екстазу рукою базграю на берегах рукопису «Браво. Ката!!! Браво, Карпа!!!». Це коли, наприклад читаю про те. що дні її тижня різняться статево, бо понеділок — то мужик із похмілля, середа — кар'єристка. п'ятниця курва. а неділя — жінка бальзаківського віку . Або коли дізнаюся про її найзаповітніше: Інші тьоті мріють про квіти і шуби, а я про те. як замочу колись програмного директора радіо шансон і обкладу його могилку черепами водіїв, що катували людей у громадському транспорті. Або ні — просто зроблю їм всім братську могилу і вишку з наглядачем поставлю (вони про такі часто співають у своїх зоновських піснях «за жизнь»). Вишку з наглядачем і автоматом АН зі срібними кулями. — це щоб не порозкопувалися й не повтікали. Твоїми б вустами, Като, твоїми б вустами.
Або коли вона пише про Москву, що це ідеальне місце для хапання зарази або що вона. Москва, горопашна, все чіпляє і чіпляє на себе дорогі прикраси і шикарне шмаття від провідних кутюр'є, та тільки й надалі залишається незугарною товстодупою курвою на кривих ногах, мені, який колись у своєму житті писав «Московіаду», стає так любо любо, неначе в Бога — наша справа не помре і Мадонна житиме вічно. Катакано!

. Великого й рожевого. Такого кольору мусив би бути член у Кена, друга Барбі, якби дизайнери не змоделювали його кастратом.


. Тільки б дощ не посцяв зверху на всенький цей пафос. Бо уявіть собі спаплюжену небесною водою поп співачку. Ну, а я виглядатиму втричі страшніше. Зате автентично. Як каже одна тьотька: «Жисть коротка, я уродка».

– У у у у! – це я сама собі так вию. Мов службово мисливська собака. Такі люблять запихати нюрки в нірки. Я ніби трапила на правильний запах. Пальці чешуться і напружуються, ніздрі тремтять. Це майже як запах першого в сезоні сексу. Це запах старого доброго виїбону. Жирного понту. Артистичного кітчу. Мистецького попирания смаків. Расової нетерпимості, убивства жінок і дітей, а також тестування парфюмерної продукції на тваринах. Ну, ви мене розумієте щодо позиціонування загальнолюдських цінностей.

Благо, вистачає б'ютіфул бейбз віз найс бубз на світі.

Щось я вже звучу, як шкільний психолог. Мрячно, напевно, ним бути. Хоча… стільки свіженьких хлопчиків і дівчаток. Сиди собі за столом із фальшивого дуба і чави з них комплексні соки у трилітрові банки.

Я тримаюся з усіх сил, аби не перекинутися догори дриґом у цій своїй рожевій спідничці. Чогось рожевий колір для мене завжди був символом інфер нальності. Знайомі студенти психологи потім так і вичислили: у пеклі домінантними будуть рожевий і фіолетовий. Тож якого біса на ґотичні паті вбиратися у чорне?!


Сварка почалася знічев'я: ми в ліжку подивилися канонічний фільм Кім Кі Дука «Весна Літо Осінь Зима і знову Весна», і Нікіті він дико не сподобався. Нащадок російських аристократів, бідолашний Нікіта з усієї сили намагався переконати всіх, а перш за все себе в тім, що він – істинний православний християнин. А оскільки це в нього не дуже переконливо виходило, він ставав ще й войовничим. Дратувався, кричав і звинувачував ближніх в усіх смертних гріхах. Найближчим ближнім вряди годи ставала я.
– Ти будеш горіти в пеклі! – сичав він. – А я тобі навіть руки згори не подам.
Мене це забавляло.
– Це ж бо чого згори? – посміхалася я. – І чого ти вирішив, Що я буду горіти в пеклі, а ти – ні?
– Бо ти… бо ти – буддистка і ще ти ведеш такий спосіб життя.
– Це ж який «такий» спосіб я веду, сонечко? І чи не є ти однією з його інтегральних частин?
– Я сам цього не хотів…
– Ну да, канєшна.
– Ти відьма, Торнберґ.
– О, зашибісь у мене резюме: єврейська відьма буддистка з таким способом життя проведе для вас незабутню екскурсію турис тичими стежками Пекла під відеоряд із фільмів Кім Кі Дука.
– Гамно твій Кім Кі Дук!
– Сам ти гамно!
– Пішла на хуй.
Я заліплюю йому кулаком в ніс. OK. Скажемо, кулачком у носик. Бо рука в мене дико болить, а з його носа відразу ж починає жебоніти кров. Упс, стає жарко. Щоб продовжити битву, ми чомусь переходимо в іншу кімнату.
– Тихо! – зовсім не несподівано цикає він. Сусідів завжди боїться.
– Що тихо, скатіна, що тихо?! – я штовхаю його до стіни. Він штовхає мене від стіни. Я падаю на підлогу, факін шит, ненавиджу ламінат, напевно, на дерев'яну підлогу падати не так бридко, принаймні по ній ти не сунешся аж півтора метра. Але інколи заганяєш у дупу скалки.
– Успакоїлась? – він переходить на рідну мову.
– Пішов в сраку, мудак недороблений, курва твоя мама були, як тебе робили! Кров би ті залєла, go fuck yourself and your younger brother , eat my clit et suce ma bite , what a motherfuckih shit ?! – В поезії я завжди схилялася до космополітизму. – А ще give me back my money .
Він стоїть, роззявивши рота. Відтак подає мені руку й допомагає встати. Третя ночі. Відтак він курить, а я п'ю каву. Не дивимося одне на одного… Відтак він п'є каву, а я п'ю віскі. Третя тридцять. Відтак він витирає носа, а я потираю руки. Відтак він лягає на ліжку, а я на підлозі. Відтак я драматично і надсадно кашляю, щоби показати, який тут протяг і як буде страждати врешті решт його православна душа через те, що ближня душа так страшенно мучиться поряд. Ми сонно перемовляємося про те, що в цьому місті взагалі зимно, і я перебираюся до нього. Всім на добраніч.
От бачите, що, бува, трапляється, коли чоловік і жінка в ліжку ПРОСТО дивляться кіно?! Думайте, друзі, перш ніж до ліжка лізти, які з цього можуть бути наслідки.


Але що вдієш, без коньяку в цих кам'яних декораціях ніяк – холодно ж, як у вагіні старої діви.


– Слухай, – кажу, – Соню, та не парся ти так. Треба тобі мучачік – забирай з потрохами і здачі не треба. Може, хоч з башкою в нього краще стане. Бо щось мені ці його нерви вже почали набридати. «Посміхаємося, посміхаємося!» – ось що він мені тут весь фестиваль повторює. Типу, щоби всі думали, ніби ми – ідеальна успішна парочка і в нас усе зашибісь, хоча насправді в нас зовсім уже нема бабла, справи йдуть гівняно – далі нікуди, і ми від щирого серця одне одного ненавидимо. А принагідно щовечора пиздимося.

У стосунків є харктерна властивість – ставати звичкою. Звички бувають шкідливими чи корисними, як от обливання крижаною водою. Але поганих зажди більше. І тримаються вони міцніше. Маскуються під невід'ємну частину особистості. Виводяться психотерапевтом: 25 баксів за годину (по дружбі).


Тим часом справи з моїм малим дедалі більш ускладнювалися. Мені ця конструкція «Кройб – я – Дафліш» здавалася цілком природною: черпати юність із одного чоловіка і живити нею іншого. І навпаки: черпати харизму і потужність, а іншого годувати своїм досвідом. Але таке переставляння саморобної клепсидри малому Дафлішеві явно не подобалося.

Інколи мені здається, що він кардинально відрізняється від інших підлітків. Коли нам добре, я не відчуваю між нами ні інтелектуальної, ні вікової різниці. Хіба що різницю в об'єктивному досвіді. Він розумний, творчий, пробивний, самостійний. (Звучить, як шлюбне оголошення?) Гаразд, ось мінуси: неорганізований, безвідповідальний, інфантильний. Істеричний.

… – так от, із НЕЮ, з її потенційними міньєтотворчи ми здібностями?

Дафлішу було вісімнадцять, а Кройбу набагато багато більше, і кожен прожитий рік наповнював його силою і зграбністю. Молоде вино vs старе віскі.


Нарцис – невинна й повноцінна істота. Єдине що – незахищена у своїй відкритості й щирому замилуванні собою. Хіба це так бридко – милуватися собою? Чому, власне, іншим це традиційно стає поперек горла? Ми лу ва ти ся. Я от заздрю людям, котрі вміють це чесно робити. В мене не так. У мене спрацьовує хворобливий синдром запалення нервових жилок через будь яку вилиту в мій бік гидоту. І навпаки, я геть ніяк не реагую на ешелони добрих слів, підбадьорювань, похвал, запевнень у правильності моїх кроків. Звідки, скажіть мені, в такої мари ростуть ноги? Чи не з совєцької школи, де головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ? Чи не з уроків катехизму при монастирі, де головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ? Чи не з родинного кола, де мені, з огляду на середньостатистичні здібності сусідських дітей, як кожному, хто вирізнявся, головною чеснотою насаджували СКРОМНІСТЬ?
Скромність, скромність, скромність. Насправді, офіґенна штука. Тільки от де її взяти? Якщо вона у мене колись і з'явиться, то якась трансцендентна… Знову ж таки, пробачте, не подібна до скромності в її повсякденному трактуванні. Скажімо, мені доволі легко повірити у власну нікчемність і незначущість на тлі безмежжя Всесвіту. Тоді можна запросто посміхатися й спокійно доводити кожну справу до кінця, не переймаючись жоднісінькими її можливими плодами. А отримавши в результаті чи то гівно, чи тріумф, сприймати їх зовсім однаково. Себто рівноцінно. Як дим і вітер. Так писав Кіплінґ. Кіплінґ мав рацію. Слава методисту, що вніс його «IF» до програми. Слава урокам літератури, якими б вони не були. І дай мені, Боже, полюбити нас справжньою любов'ю.


Цікаво, чи знімав він окуляри, коли це писав. Чи хапалися його пальці за тонкі металеві дужки. Ну так. Пробачте за передбачуваність, але я думаю про Кройба. І мені не хочеться по другому кругу. Мені хочеться додому в ванну. Лежати в мандариновій піні й милуватися пальцями своїх ніг. Найсексуальнішою своєю частиною. Ерос завафлив танатос.

Але хтось красивий. Ми можемо терпіти присутність лише красивих людей. Це шовіністично, але справитися з цим неможливо. Гедонізм зашкалює. Термометри естетичних неврозів тріскають і все навколо забризкують отруйною ртуттю красивості.

На це один мій приятель каже, що єдині, кому не байдужа доля українського національного відродження, – євреї. Це він так, вочевидь, мотивує для себе деякі мої вчинки. По моєму, це просто нормально – любити свою хатку. А інколи і тих уродів, що живуть у цій самій хатці поряд із тобою

– Ти мучишся тим, що ти зла. А в мене інша проблема. Я невірний.

Очі здатні кінчати – дешеве задоволення. А все одно для обраних.

Ми закохуємося у тимчасовість, ми милуємося тимчасовістю

21:44 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
чи я ще кохаю? чи намагаюсь впевнити себе у цьому? чи це взаємно? а чи важливо? чи просто не було достатньо часу побути відкритими? чи це все було уявним?
поплутались реальність та гра? вже просто забули піднімати таблички, щоб було ясно, де що і де хто. і кому погано, і куди треба з цим йти.

життя барвисте, але трохи рване.


мені треба ще трохи попрактикуватись у самотності, щоб знову полюбити її неймовірно

@темы: дневник, заметки

19:07 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Здравствуй, Бог! Давно не сидела у тебя на коленках и не рассказывала о себе. Когда смешиваешь все цвета радуги, то получается серый. Думаю, это со мной и случается сейчас. Можно смирится со всем. По-отдельности. А вот вместе у меня что-то не совсем получается.
Хотя. Ну вижу я лизанье моей задницы со стороны. Ну противно. Ну подыгрываю.
Хотя. Влюбленность - она мимолетная и должна быть. А для любви сказки совпасть должны. И понимание быть. А для отношений - принятие. И взаимодействие на тонких уровнях. И идиота выключить. обоим.
Хотя. А про работу я вообще молчу. Сама решила. Сама захотела. Не чего было себя в безысходности чувствовать.
Хотя. Женский педарахтелёз наплывами - это признак приближающийся месячных.
Хотя. Как бы ты не загналась, фишка в том, что отдыхать то и не очень то хочешь. Тебя эта мысль даже пугает.
Хотя. Получиться с тебя актер-импровизатор. Обещаю.

03:24 

усіх навколо все задовбало. підсадилась на цю гру... де мій потяг на next level?

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Ой, що сьогодні? На хуй сьогодні, давай про взагалі. Та це тим паче по хуй

В мене щось зудить усередині. Та якісь нав(заколчючказверху)язливі думки про самогубство мізків змучили нестерптно. Може піти туди, або зробити так? Та чого ти, сука, волаєш з тими дурними питаннями, якщо все одно воно буде, як треба.

Потреби у коханні, як гівна на лопаті, приносе зима.

В мене брудні шкарпетки, болять внутрішні органи та хочеться горлопанити про ідіотизм власний, оточуючих. А потім розвернутися до масштабу планети. Чого ВИ, ПАДЛи такі, не можете вийти з того замузганного стану "як мене все задовбало". Повбивайте тих дятловидних довбо(йо)бів, що вже мають гніздо на голові та вічно мурштрують на "дуже потрібно напрягати та рвати сідниці".
Дивлюсь у дзеркало: а сіднички то непоганні.
Та не для того роблені.

Перезапустіть програму самознищення. Може хоч цікавіще стане.

Кохайтеся, бо ви того варті. А якщо не варті, то підіть та покохайте ближньому своему пару мегабайтів мізків. Потрібно ще гарно кінчити поки той не встиг закрити від ємоційного збудження рота, та почати відповідати.

@темы: заметки, дневник

20:57 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Самая несбыточная мечта - выспаться - кажется сегодня осуществиться. А то сказочные принцы уже начались казаться реальнее состояния "как я хорошо поспала". Обычно сладко потягиваешься, мысленно проклиная человека, который изобрел будильник. В душе пытаешься сообразить в какое измерение тебя на этот раз выбросило. Затем в голове начинают мелькать все заметки с ежедневника, и план на день потихоньку начинает быть понятен.
А важно все-таки понятие, что твоя жизнь прекрасна. И как-то мило правильная. Несмотря на все взрывы, злость и временные раздражения. Куда же без противоборствующих эмоций. Балансировка на гране разных состояний. От эгоизма до альтруиста, и в обратную сторону давай прокатимся, говорил ты мне наедине. Твоя нежность с уважением столь трогают меня, что я всегда сворачиваюсь на коленках, когда от всего устаю. И снова пробовать чистую любовь. И снова пробивает насквозь она. И снова качели. И рюшечки взлетают с моим смехом и плачем.
Эх. Ваше Благородие, Судьба моя Судьбинушка! Сука ты, моя любимая!

@темы: заметки, дневник

00:31 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
люблю начитанных и ухоженных мужчин, которые прекрасно знают, когда нужно на время уйти, когда и как нужно тебя покомфортить, а когда можно расслабиться и дать мне владеть ситуацией. когда заткнуться кивать головой, а когда говорить о прекрасном. и время от времени промывать тебе мозги. правильно промывать.
в общем, уместность. я хочу, чтобы для меня были в основном уместны. я очень чувствительный этик. рациональный этик. прекрасно чувствующий ситуацию и людей. и если человек со мной, то он тоже понимает все эти моменты. точнее, если человек понимает, то он со мной.

00:25 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
всю свою жизнь я умираю. но я живее живых

15:53 

октябрь 2010

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Здравствуй, Дневник! Прости, что не уделяла тебе внимание. Что же я исправлюсь и удовлетворю твое накопившееся любопытство.
читать дальше

@темы: дневник

20:30 

28-09-10 за пять минут

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Мои прекрасные забвенья. Театр по лезвию ножа.
Все это пакостит биенью. И сердца темпо ритм.
Подружимся в круженье, что наизнанке тишины.
Где не важны уже сомненья и голоса внутри.
Так возбужденно больно быть наедине.
Что я не знаю, где уже все мы.
Куда ведь подевались. Все роли утверждены.

Твоя пристройка в ответ моей оценки.
А я выдерживаю паузу до лопнутой струны.

Все вокруг не понимают, о чем играем мы.
Для людей банальна сценка со стороны.

Как будто музыка играла не впопад.
Я прекрасно знаю свой следующий шаг.
И наслажденью не дам стремительно расти.
Ведь медленные танцы наиболее ценны.

@темы: стихи мои

20:26 

делать из своей жизни театр, сидя в единственной ложе

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
у меня такое ощюшение, что меня я сейчас распадусь на молекулы. растекусь. и заползу во все возможные щели.

меня настольтко много, что нужно запереть в шкафу и эвакуировать ближайшие кварталы

это безумие. о мерлин, ты бы хлопал в ладоши


ушла с работы в связи приступами кашлями и ужасным насморком. замучали приступы аллергии, то ли на работу, то ли на людей.


да, ну это я умудряюсь проспать, а проснуться с желанием стукнуть наглеца, который посмел войти в комнату. а это его младший брат пришел что-то распечатать. пришлось прикидываться одеялом пока он не ушел, а затем с дикими воплями собираться пока догорит спичка. решила забить на ванну, не смотря на оставшуюся на теле сперму. безумная ночь секса длинною в пару минут. у меня попросили яркий макияж. я не помню кем я была в эту ночь. да кем я только не была.

ты есть он. он есть ты. ритуал разбитый на плавно перетекающие в друг друга сценки.

так легко на тонких уровнях общаться только сущностями. и красота театра и ролей уже не забытых дней. как будто не было до этого веков, сейчас нету плоти, и ничего не осталось человеческого.
память зафиксировала грость осколков воспоминаний, когда сознание вспоминало дышать.

мы говорили, пили пиво и смотрели на луну. и так легко дышать.

моя жизнь - доказательство теории, что решив больше не видиться, вы сразу притягиваетесь с комической скоростью и открываетесь друг другу как никогда.

@темы: дневник

14:36 

выложено здесь"слэш по сериалу "Маргоша""

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
Название: Оказалось, не казалось
Автор: Vladlena3
Бета: marla666
Пейринг: Марго/Аня
Жанр: фэмслэш, романс
Рейтинг: PG-13
Размер: виньетка
Саммари: Реброва наконец сделала свой выбор
Примечание: это мой первый фик (аааааааааааааа), и я очень рада, что именно marla666 моя бета
Перепост только с разрешения автора
читать дальше

@темы: слэш

22:34 

запись №13

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть

@темы: заметки

13:31 

кольори

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
божбо кольори переливаються, а все одно залишається сірий, той що складається з білого та чорного... море, безкрайне море усього... так одна дівчина жила, мріяла, дружила, любила... вона обожнювала колір та запах неба... спілкувалася з сонячним промінням... перешептувалась з вітром через листя шелестіння... вона любила свою домівку, але їі було важко з людьми... тому вона завжди намагалася втекти, щось змінити... все її життя було присвячено руху, який підпорядковувався хаосу, який теж є порядок, але у забавному розумінні... головне, що вона вміла посміхатись... і плакати... ще вона відчувала людей.... ні, вона не розуміла, оте почуття рідко давало знання... вона просто відчувала смак, колір та запах емоцій, почуттів, стану... не знаю... така цікава субстанція бачилась їй... та одного разу до неї завітав дивний гість. він, щось казав про голуба, випущеного з рук, розповідав дивні історії та тримав її стан, бо він хотів далі летіти вниз у безодню... не зрозумло хто він, але він просто є. його пальці пахли апельсином, а тіло дощем, молоком, морем та бузком. вони танцювала вночі під дощем у скверах. бігали босими п`ятками по гарячому асфальту або теплому піску... та потихеньку її все менш тягло у ту безодню, бо він клав руку на серце та не лякав цим його, бо він обгортав ту живу душу, та заспокоював її... але одного дня він зник, його ніде не було чутно. та те сердце вбивалося у тривозі ... через пару днів він постукав у двері і зайшов через звичайнісінький поріг, бо сам вже зміг мати тіло. а в руках кульок з апельсинами


ця історія немає значення, але вона одна хто має хоч якесь значення...

@темы: заметки, дневник

20:00 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть

00:09 

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
30.08.2010 в 16:29
Пишет +Suzaka+:

Снова одетый в маску неприступности, за которой скрывалось одиночество. © Роберт Силверберг



URL записи

00:50 

Пишет Серебряный:

правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
30.08.2010 в 11:00
Пишет Diary best:

Пишет Серебряный:

Подводный мир.
Наткнулся на работы Джейсона Де Кайреса. Оказывается, Карибское море - это не только пираты, ром и продажные губернаторы, но и вот такие симпатичные существа.



+ еще парочка

URL записи

(подборка)

Не Бест? Пришли лучше!



URL записи

@темы: заметки

лучи восходящего солнца

главная