ИСПОЛНЯЮТСЯ ТОЛЬКО НАСТОЯЩИЕ ЖЕЛАНИЯ.

А ИСПОЛНЯЮТСЯ ОНИ ОЧЕНЬ ЗАТЕЙЛИВО! ©
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
02:07 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
"...Родовиті українці, виховані з наймолодших літ між чужими, вивчені чужими мовами, так мало знають свою рідну землю, свій рід, його долю і боротьбу, що не вміють їх цінувати, а тим більше - любити. Боже! Ми є чужинцями на предковічній нашій землі, у власній своїй батьківщині!..."

(Яків Головацький. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л.)

02:13 

Гори

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...


Вид на г. Ціцька (1219 м) з г. Темнатик (1343 м), хребет Полонина Боржава, Карпати, 2010 р.

@музыка: Pink Floyd - Take It Back

@темы: мої фото

02:06 

Гори

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...


Захід Сонця на хребті Полонина Боржава, Карпати, 2010 р.

@музыка: Інший день - У лоні снів

@темы: мої фото

13:39 

Гори

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
"Якщо є вища істота, яка визначає наші долі, то в горах ми опиняємося ближче до неї, ніж у будь-якому іншому місці" (Дафна дю Мор'є / "Монте веріта")



Вид з хребта Полонина Боржава, Карпати, 2010 р.

@музыка: Massive Attack - Flat of the Blade

@темы: мої фото

01:49 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Цього року через справжню зиму поява пуп'янків затягується. Навіть підсніжників у мене на городі поки немає.
Це фото датоване кінцем вересня, проте для мене воно чомусь дуже весняне. Саме тоді ці квіти подарували невелике весняне дежавю посеред осені.


@музыка: Dat - Коситься, квітне

@темы: мої фото

00:47 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
В робочі будні під час обіду хочеться прийти на площу Ринок, сісти на один з секторів великої кругової лавки біля Діани та почитати. Перед тим витягнувши з сумки одну з тих, маю надію, добрих книжок, що чекають ще нечитані своєї черги на моїй полиці.
Є бажання сидіти, читати, занурившись цілком в текст, проте час від часу озиратись на перехожих, спостерігати за всім на площі й реагувати на різні звуки, що виникають раз-по-раз.
І при тому всьому не змерзнути.
Весна вже тут. Це вже цілком зрозуміли всі. Залишилося лише трошки почекати.



Фото - © John Agoncillo

@музыка: Katie Melua - I cried for you

12:36 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Вдома вже два дні нема світла. Якісь проблеми з електропроводкою і ремонтна бригада приїде аж завтра. Пишу зараз при світлі ліхтарика та допиваю чай з м’яти.
Відсутність електроенергії, а отже телебачення, інтернету, всяких «електронних» розваг, до котрих ми всі так звикли, впливає насправді позитивним чином.
Можна ввечері зібратися на кухні всією сім’єю та при свічці просто поговорити. Замість того, щоб втуплюватися в екрани з різнобарвними картинками.
Можна прогулятися ввечері досхочу, помилуватися туманом й надихатися морозним повітрям.
І потім вчасно влягтися спати з ясною головою, сповненою правильними думками та не переобтяженою мультимедійними образами.

Десь в середині 90-х була така зима, коли в нас практично щодня планово вимикали світло. Тоді у темряві стояли цілі вулиці на протязі всього вечора.
До нових обставин потрібно було якось призвичаюватися і в мене доволі швидко з’явилася звичка робити домашні завдання поки тривав світловий день, а також годинами гуляти вечорами на свіжому повітрі.
Тоді свічок в розхід йшло багато, а грошей було мало, тому батько десь якось дістав декілька кілограм парафіну та технічного воску. Й ми, використовуючи його, а також металеві трубки, гніт з натуральної мішковини, газ та холодну воду, виливали собі свічки та палили їх в той нелегкий період. Навіть зараз щось ще залишилося з тодішніх запасів…

@музыка: Тиша

02:40 

Неділя

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
I
Є у Львові цікава вулиця під назвою Каліча гора. Вона невелика, знаходиться недалеко від цитаделі, має дуже похилий і звивистий характер. Я був там лише двічі. Й другий раз припав на цю неділю. Несподівано для себе, вже повертаючись назад, я надибав там закинутий одноповерховий будинок зі стріхою. Я заглянув усередину через розбите вікно й прочитав на стіні вислів, написаний помадою, котрий вже чув десятки раз.
«Ніхто не вартий твоїх сліз, а той, хто вартий, не дозволить тобі їх пролити…»



Я помалу ходив по тих залишках кімнат, через віконні пройми ззовні лилося яскраве світло. Під ногами цегла, сміття й бите скло. Переповнювало дивне відчуття. В голові крутилося слово «після»... Але чому?... Так! Саме так! Я – вже після, я ніби за дзеркалом, за порогом відкритих, а точніше виламаних дверей. А по той бік – минуле, де було життя, яке згасло. Залишилися лише пустка та руїни. Після…


II
Домініканський костел – один з найвеличніших соборів Львова. Його проектантом був геніальний військовий інженер Ян де Вітте, в Україні ще відомий вражаючим тернопільським ставом. В неділю тут проходив фестиваль «Велика коляда», який зібрав академічні та аматорські хори та вертепи з цілої України. Всього за декілька хвилин перед початком дійства собор наповнився людьми в прямому значенні цього сова. Всі його двері й задвірки розчинились, люди змогли дістатись у найдальші закуточки, а старими вузесенькими темними гвинтовими сходами – на найвищий ярус балконів, на висоту 25 метрів, звідки відкривалась просто неперевершена картина внизу. Хори один за одним виконували духовні твори й колядки, а там, наверху було чутно кожне слово, кожну нотку й все зливалось в єдину гармонію. Одна за одною минали години, у великих вікнах храму на фоні скульптур вже заходило сонце, а я все бродив по ярусах, нішах і закутках й слухав той божественний спів унизу, пробрався до ніші храмового хору, що знаходиться просто над входом. Там разом з оператором телебачення я спостерігав, як за півметра від мене заходять та готуються хори, тихо беруть ноту, й розпочинають співати. В колоритних українських строях. В їхніх очах велике піднесення, воно легко передається мені, тому не можу ніяк покинути це приміщення.
Концерт закінчується, люди помалу спускаються донизу, виходять надвір, світло в храмі поступово гасне. Але ніхто не розходиться, ціла юрба стоїть надворі й колядує. Церковні доглядачі варять глінтвейн й роздають разом з пряниками всім бажаючим. Чути «Христос народився! Славімо його!» І це 3 лютого… Таке можливе лише тут. Відчуваємо себе вдома. І це відчуття таке явне і сильне, що хтось ніби тобі це говорить зараз на вухо, правда без слів. Ми збираємося навколо палаючого сіна й колядуємо разом з хорами, котрі співають в кілька голосів, хтось грає на різних народних дудках, на дримбі й навіть на трембіті.

/Тут заховані ще фото.../

читать дальше


III
Бардівська пісня своєрідна й має свої особливості. Тут є ніби інтимність, камерність, вона дуже душевна, щира. Найчастіше виконується людиною під гітару й пишеться автором тільки під один цей інструмент. В тому певна романтика й не кожен, мабуть, таке сприймає. От і ми в цю неділю ще й встигли потрапити на один з таких молодіжних бардівських вечорів. В приміщенні одної з організацій зібралось невелика купка молоді. Всі сиділи півколом, а в центрі автори виконували свої пісні, а також грали всім відомі твори різних груп. На підлозі перед ними горів цілий оберемок свічок і лампадок. Люди слухали, гуртом підспівували відомі їм речі, їли різне печиво й пили чай. Ніби як у когось на квартирі.
От якраз в цьому суть. Життєвий простір такої творчості – то ось такі невеликі приміщення й квартири, трава й поліна навколо вогнища в наметових містечках і походах, полонини на гірських височинах й дикі узбережжя морів. А також тепла компанія. Часто незнайомих, проте все одно близьких людей.

@музыка: Coldplay, Dazzle Dreams, Queen, Beto Vazquez Infinity

11:48 

lock Доступ к записи ограничен

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
19:29 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Сьогодні день прожитий недаремно як мінімум тому, що я познайомився з двома чудовими людьми, котрих перед тим часто зустрічав у різних куточках міста, і вони мені були знайомі лише, так би мовити, заочно та візуально.

P.S. Вчора, до речі, двоє дівчат дуже файно насолоджувалися видом пл. Ринок та Ратуші, сидячи на даху одної з кам'яниць.



читать дальше

@музыка: Тартак - Туман Яром

@темы: Мої фото

03:02 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Цьогорічна осінь була багата на тумани. Іноді вони були такими густими, що здавалося, ніби можна вночі прочинити вікно і зачерпнути ту хмару, що обволокла собою весь простір навколо, звичайним кухонним черпаком для супу і насипати того туману собі в чашку.
А далі сісти біля вікна, дивлячись на світлові пухнасті шапки ліхтарів і м’який, ніби солодка вата, пейзаж, спокій якого розсікали лише поодинокі сліди від фар автомобілів. І попивати помаленьку туман, смакуючи і заїдаючи печивом чи домашнім пляцком.



Ще одне фото

@музыка: Apparat - Arcadia

@темы: мої фото

01:13 

Про літо

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...


Дівчата, співаючи, плетуть віночки перед святкуванням Івана Купала в с. Дубина, Сколівського р-ну, Львівської обл., 2009 р.

Ще одна всередині

@музыка: Sugar Army - Acute

@темы: Мої фото

00:34 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Неділя, добрячий мороз, десь -12 за Цельсієм, ясний день, сніг виблискує та рипить під ногами.

Біля задньої стіни кінотеатру «Сокіл» невеликий прихисток для двох бездомних собак зі щенятами.

Дівчинка грається з одним зі щенят проти низького зимового сонця в один з найкоротших днів у році. Коли навіть в обід Сонце не піднімається високо, а його по особливому жовтувате світло зафарбовує все довкола в унікальні лише для цього часу відтінки й утворює масивні тіні.

Дитина тримає десь місячне песя в руках, підносить його до обличчя і вони торкаються своїми дитячими носиками, а з ротів їх іде пар, що світиться проти Сонця, яке зараз от-от сховається за 9-типоверховий дім позаду.

Ось дівча відпускає собача до інших в буду, обкладену старими куртками й сіном, та йде собі далі. А Сонце таки ховається за той дім, знову трансформуючи тіні й притамовуючи блиск кристалів рипучого снігу під ногами, що в деяких місцях нагадує шкарлупу від гігантського яйця, що тріскає під натиском стіп.

@музыка: Dead Can Dance - Yulunga (Spirit dance)

01:56 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Давно я нічого не писав тут і не читав нікого. Таке враження, ніби їздив кудись. А насправді сидів за тим же комп’ютером і на тих же стільцях вдома й на роботі. Втомлював очі через ті ж монітори і занадто часто марнував час на непотрібні речі, а голова гуділа від надлишку інформації. Інтернет у більшості з нас став залежністю. Чи не так?

@музыка: 30 Seconds to Mars - Kings and Queens

03:14 

Доступ к записи ограничен

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
02:05 

Осіннє

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...

@музыка: Transglobal Underground – Body Machine

@темы: мої фото

00:57 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Прогнози погоди на наступні кілька днів не дуже втішні. Обіцяють сніг.
Про це зовсім не хочеться думати, тому далі весняний знімок.


@музыка: Čechomor - Slunecko (Sunset)

@темы: Мої фото

23:07 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
У Львові для мене осінь завжди відчувається ще в другій половині серпня. В першу чергу завдяки запахам.
Наприклад одними з них є запахи пасти для підлоги та свіжої фарби, які чутно біля всіх без винятку навчальних закладів у цю пору. Ще змалку це було для мене провісником осені й того дня, коли мені доведеться знову переступити поріг одного з таких закладів і доволі ще довго вдихати той запах щоранку до обіду в його класах та коридорах.


Фото - © Amanda Gilligan

@музыка: Beirut - The Flying Club Cup

01:36 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Гори. Я занадто рідко буваю у них в гостях.



Вид з хребта Боржава, 2009р.

P.S. Вирішив постити сюди крім своїх текстів ще й візуальну частину, тобто власні фото. Буду вдячний Вашій критиці.

@музыка: Archive - Lights

@темы: Мої фото

02:28 

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Ось закінчився день, коли небо затягнуте хмарами, наче хтось превеликий одягнув на небосхил щільну сіру шапку.
Спеки нема і літа не відчувається зовсім.
Тернопіль зустрів нас крапельками в повітрі, сценою на головній вулиці й карканням ворон біля університету.
Цьому передувала традиційно повільна дорога в електричці з безліччю монотонних туманних краєвидів за вікном.
Міський парк кишів струмками, каналами й містками, був просякнутий вологою від нічного дощу і ранкової мряки, а отже зовсім не насичений людьми.
Великий став віддзеркалював сірий небесний купол в собі й здавався дуже холодним.
Кольори були приглушені, проте всюди затишно.
По дорозі нас зустріли церкви, старі й нові тролейбуси, кумедні вивіски, споруди різних віків й польські написи на старих каналізаційних люках в центрі міста.
Всі ці частинки мозаїки були в гармонії з нами.
Були відкриті нові для себе вулиці, санчата в під'їзді, багато горщиків, плетених кошиків й гербарію, старовинна кавомолка, різні сорти чаїв, прозорі чашки зі срібними ложками, суміші перців та "радіо-точка", рудий кіт і дерев'яні прочинені вікна на кухні гостинної хазяйки.
Похмуре небо, файні люди і затишок. Таким для мене сьогодні був Тернопіль.



Фото - © rosso.io.ua/album11051

@музыка: Beirut - Postcards From Italy

ПАФОС

главная