ИСПОЛНЯЮТСЯ ТОЛЬКО НАСТОЯЩИЕ ЖЕЛАНИЯ.

А ИСПОЛНЯЮТСЯ ОНИ ОЧЕНЬ ЗАТЕЙЛИВО! ©
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
20:52 

УРАТАВАРІЩІ!!! Нарешті мій дайр фунциклює!!!

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Так, це звершилось! На квазіпсевдозимовому небосхилі розступились хмари, успішно пережилось моїм ще молодим організмом перескакування четвертої цифри у нашому літочисленні та й узагалі: ЖИТТЯ ТО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ! Акліматизація до нових його обставин проходить семимильними кроками. І от, я добряче виспавшись опісля нічної зміни вже пишу свій перший пост!
Частину записів я вже почав робити на папері ще укінці минулого року і вони повиходили дуже відвертими, тому я ще поки сумніваюсь, чи розміщувати це все заднім числом. Та все ж робити на цьому дайрі якихось прихованих текстів теж не буду.
На сьогодні, мабуть поки все. Вітаю себе зі стартом свого коханого щоденничка й вельми дякую панянці Carasuma, котра своїм прикладом надихнула мене на цю ідею. Алєс.
:beer:

@музыка: "Бурдон" - альбом "Re:Карпатія"

19:45 

Зимовий дощ за моїм вікном.

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Сьогодні вранці мене розбудив сигнал есемески… Я спочатку спросоння подумав, що це - будильник, а виявляється ні. Повідомлення. Від НЕЇ.
ВОНА у Львові… (!) Вже на відстані трьох хвилин ходьби від мого дому. Приїхала сюди святкувати Різдво. Я передбачав, що так буде. Десь підсвідомо чекав на цей момент…
Я відписав ЇЙ, і вже через кілька секунд прозвучав дзвінок стаціонарного телефону. Так, це вона! Я й не сумнівався у цьому, відчував наперед, хто дзвонить. От вже чую знайомий до болю голос… Так, саме до болю. Спочатку від шоку я не міг промовити ні слова, але дуже швидко оговтався й проговорив з НЕЮ майже сорок хвилин. Стандартні питання, стандартні відповіді, кліше, кліше, кліше… Після розмови стало важко, через кілька годин, кинувши все, я зібрався й поїхав у центр.
А там, надворі така ж погода, як і в мені. Сирість, сірість, дрібний надокучливий дощ і те де, і те пе… Я, вийшовши з маршрутки, попрямував по дощу в пункти мого призначення. Сходив у Музей Ідей, „Дзиґу”, прогулявся у глибокій задумі вуличками й поїхав на рідному трамваї номер три додому. Удома зрозумів, що я змучений, ніби цілісінький день носив мішки з піском чи щось подібне. Моральна перевтома дала про себе знати.


Через півгодини я побачуся з НЕЮ. Уперше після 15 листопада. Переді мною ворота в повну невідомість. Я не знаю, як я буду поводитись, що буде зі мною, про що говоритимемо. Не знаю, якою я побачу ЇЇ. Як відчуватиму це все. Мене очікує спілкування людей у новій іпостасі. Нова постановка театру з пафосною назвою Життя.
ТИ + Я вже не = МИ …

@музыка: Audi Sile

22:47 

Я пережив дві зустрічі з НЕЮ...

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Через півгодини збиратимусь на роботу. Саме так, я працюю на Різдво. І страшенно з того щасливий. Мені було б важко залишитись сам на сам із собою сьогоднішньої ночі. Робота - мій теперішній порятунок. Запрацююсь,буду зі всіма спілкуватись, жартувати, сміятись, просто забудусь...

@музыка: [amatory]

20:24 

Кінець. Останній пост про НЕЇ.

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
У нас були дві зустрічі… Перша протривала аж 20 хвилин. Це були хвилини поверхневого спілкування двох вже чужих одне одному людей.
Друга зустріч тривала довше. Була зініційована мною, як і її формат: відверта розмова і розставляння всіх крапок над І, внесення ясності у те, що було мені незрозуміле. Все це нагадувало допит. Мені відповіли на всі питання, котрі були мною поставлені. Далі було сказано все, що про мене думають. Все, що завжди не влаштовувало.

Все. Я більше нічого не писатиму про НЕЇ. Епілог настав, усе нарешті дійшло до свого логічного кінця, вся гризота й біль має лишитись в минулому. Я відчуваю бездонну прірву просто в собі. Але, на щастя, вона за моєю спиною і повернення у минуле вже не може бути. Навіть озиратись ТУДИ стає страшно. Бо може закрутитись голова і тоді…

Якщо позаду глибочезна чорнюща яма дихає мені просто у п`яти, то, значить, попереду переді мною щось нове. Тож скажу собі лише одне слово:
– ВПЕРЕД.

@музыка: Верховна Зрада - "Плачідо Домінго"

@настроение: Пофігістичне

15:36 

Блакитний фон для зимового Сонечка. Нарешті…

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Сьогоднішній ранковий вітер таки порозганяв нестерпне сірезне хмариво над „черепними коробками” львівського люду і від цього в голові одразу просвітліло. Початок дня на відчуття доволі романтичний, щойно прочитав у неті дуже поетичну статтю одного чувака про моє місто. Захотілось погуляти, і то в товаристві себе самого.
А надворі вже знову хмариться. Якась нестабільність, невизначеність; здається, що вже настав мінімум березень. Бракує лише пуп`янків на деревах для повного довершення цієї ілюзії.
Нині маю встигнути зробити багато справ. Як завжди до 2-3-ї години мені мало що вдається. Власне, до цього часу в мене мало що навіть починається. Сова я, одним словом…

@музыка: Theatre Of Tragedy - альбом Aegis

22:16 

Який я спраглий був це відчути…

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Я танцюю у кімнаті, позбавленій електричного світла. Фіранки на вікнах прочинені. Я слухаю транс. Він у мені і поза мною.
Нарешті я дочекався зими. Дивлюсь у мої широкі вікна – а там сніг! Навіть посеред глухої ночі, коли всі довколишні вогники вже сплять, він заливає кімнату світінням свого відблиску.
ЯКИЙ ТАМ СОН, ЯКЩО СТІЛЬКИ ЕМОЦІЙ! Ейфорія завойовує весь мій маленький простір, і я танцюю, доходячи до трансу, але тепер уже свідомості та почуттів.
Як я хочу радіти життю! Ой, та я вже це роблю просто зараз! Нарешті наші молитви почуті й навколишні ландшафти одягнулись у зимові декорації.

Навіть не уявляв, що колись радітиму десь уночі такій банальній речі, як сніг. Все пізнаєш у порівнянні, справді…
Стоп, вистачить писати! Треба зриватись з-за стола, перерва закінчилась. Хочеться вийти надвір і помацати це все. Взяти до рук трохи снігу…
24.01.07
02:13

@музыка: Trance

@настроение: Ооооооооооооооооооооооооо!!!

22:25 

Хотілось як краще, а вийшло як завжди...

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Ха, вже вранці того дня я шурував по тій „зимовій казці” здавати заліки. Хлющить дощ, а під ногами – ХЛЯПА! Ото моральні контрасти були! :cens:

22:33 

Сесія, о моя кохана сесія!...

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Як видно із заголовка, зі мною все ясно. Настали критичні дні.
Судячи з мого календарика і календариків всіх студентів моєї бурси вони затягнуться до 11 лютого. Але парадоксально те, що я ще й встигаю займатися своїми власними справами. Наприклад я умудряюся готувати свої особисті матеріали з соціоніки, котрі, відчуваю, потягнуть десь на дві сотні сторінок… А коли я, як принциповий „бандєравєц”, візьмусь за переклад тих всіх російськомовних джерел, БУДЕ ВЕСЕЛО!

@музыка: "ДахаБраха" - альбом "На Добраніч"

20:19 

What happened?

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
І справді, щось таки трапилось… Останнім часом я відчуваю, що потрошки перетворююсь на трудоголіка. Так триває вже десь півтора місяці. Зі мною сталися якісь незрозумілі зміни, в результаті яких я просто фізично не переношу відсутності роботи, пасивного відпочинку, мусить бути хоч якесь заняття, бо інакше просто з`їжджає кришка. Десь кілька днів тому я зрозумів, що мені стає погано навіть від думки, що я не маю чим себе зайняти.
Сьогодні після універу дуже хотілось поїхати в меблевий магазин вибирати собі стіл і т. ін. Але екстремальна погода (читай – хляпа) зупинила мене. Після походу в магазин вирішив більше на двір не вилазити. Але тут я в своїй головешці помічаю думку, що „Все!!! ТРАГЕДІЯ!!! А що я робитиму цілісінький день???!!!” І пішло-поїхало…
Я так себе загрузив різною, навіть часто дріб`язковою роботою, що не помітив, як вперше в історії свого навчання в Політесі вчасно поробив усі звіти, розрахункові й курсові, поздавав заліки, а всі екзамени в мене вийшли автоматом. Залишилось захистити лише одну курсову. І все це – у визначені строки. Я навіть почав ввечері готувати речі, які потрібно взяти з собою вранці наступного дня. І це робить гомо сапієнс, котрий все життя звик робити більшість справ буквально в останню секунду?! Справді, щось десь в лісі подохло, і то який добрий доісторичний динозавр…

@музыка: Фактично Самі

17:10 

Norah Jones

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Зараз дивлюсь концерт Нори Джонс.
Яка ж вона все-таки класна! Її музика дуже тиха і блюзова, мені здалось, що це настрій полуденного штилю.
Її голос – неймовірна, якась фантастична мелодика. Не сумна і не весела, радше задумлива, звернена у себе.
Ця юна дівчина така чуттєва у своєму співі, дивишся на неї, а очі сповнені заворожуючої глибини, що так і хочеться в ній розчинитись.
Зараз все викликає відчуття умиротворення, по жилах наче розтікаються якісь невідомі флюїди, мене покидають повсякденні думки, матеріальна частина відходить на задній план, настає гармонія. Нарешті…

Мені здається зараз, що я вже так багато пережив, що я вже такий дорослий…Трошки більше години тому мені виповнилось 22 роки…

Я б хотів побувати колись на її концерті, почути її вживу. Я б сидів десь у перших рядах, спостерігав за нею й музикантами, і уважно б слухав. Щоб нічого не пропустити.

02.02.07
01:15

@музыка: The Gathering - альбом "Nighttime Birds"

17:20 

HAPPY BIRTHDAY!!!

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
З одноденним запізненням вітаю Себе з Днем Варення!!! Якщо можна, то сливового, будь-ласка!!! Я його найбільше люблю.
Дарую собі ось таку милу світлинку. У стилі цього дайру. Ч/Б...

@музыка: Lacrimosa - альбом "Lichtgestalt"

17:25 

Мої маленькі цілі

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Щось мені захотілось їх занотувати.
Отже, поїхали… Гм, мені хочеться, страшенно хочеться вивчити англійську мову. Так, щоб читати англійські книжки, вільно спілкуватися нею.
Далі, страшенно хочу навчитися набирати на клавіатурі всіма пальцями рук. Називається воно методом сліпого десятипальцевого набору. Саме зараз, коли я набираю цей текст досить повільно і двома пальцями, це дуже актуально. Я вже колись починав освоювати той метод, але через свою дурну натуру закинув це діло. (Ай-яй-яй! Як я міг!) Все-таки, примушу себе, вилізу зі шкіри, але навчусь так набирати.
А ще хочу в майбутньому придбати собі тамтам чи щось подібне. Все життя мріяв мати барабани. Нарешті колись відірву собі душу!

@музыка: DJ TONIKA - 70 Minutes of Happyness

20:38 

День Валентина. Один раз на рік...

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
"Одна людина ще не людина, тільки в парі вона знаходить гармонійну цілісність". (Фейєрбах)

"Істинне єство любові полягає в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе, забутися в іншому "я" і, проте, в цьому зникненні і забутті вперше знайти самого себе і оволодіти самим собою" (Гегель)

"Кохання дозволяє бути самим собою і зберегти свою цілісність. Це парадокс, в якому дві істоти стають одним і проте залишаються двома". (Еріх Фромм)


22:45 

Заїр

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Мене мучить спрага. Вгамовую її гарячим, мов окріп, щойно звареним узваром. Чашка з цим рятівним напоєм парує у світлі настільної лампи, старенької , проте ще робочої.
Сьогодні я купив нову. Вона білого кольору, на шарнірах і кріпиться струбциною до стола. Завжди хотів мати таку. І взагалі я люблю комфорт і красиві, добротні, функціональні речі. А ще неповторні, в одному екземплярі, творіння чиїхось рук, мистецтво.
Колись ремонт в моїй кімнаті закінчиться і та нова лампа займе своє місце на письмовому столі. Ні, я не відірваний від побуту, як спочатку про мене можна подумати. Зараз, я вникаю у такі поняття, як, наприклад, двері-клямки-колір_стін-меблі-ковролін-світильники-перемикачі-розетки-штори і тому подібне і пішло-поїхало. Ремонт забирає не тільки багато часу, але займає у голові немало думок. Тому вони матеріальні, прагматичні. Та добре, що не позбавлені зовсім творчості й естетики. І тут знаходиться місце, де себе проявити.

Мій узвар вже трохи остиг. П`ю його майже жадібними ковтками.
Переді мною на ліжку лежить стопка паперу формату А4. На цих аркушах дрібний друкований текст. Це книжка Пабло Коельо „Заїр”, не мною скачана з Інтернету і не мною роздрукована, зате зараз у моїх руках. Ну то допиваю узвар і починаю читати.

Я читаю книгу та один за одним відкладаю аркуші вбік, на журнальний столик. Таким чином стопка паперу тоншає. Оригінальний формат і спосіб читання книги 

Я зрозумів, ЩО мені нагадує та стопка паперу! Здається, що читаєш рукопис ще ненадрукованого роману котрогось знайомого письменника. Тобі дали її на рецензію в такому первозданному, сирому вигляді, щоб згодом дізнатися про твої враження від прочитаного.

@музыка: Saturnus - альбом "For the Loveless Lonely Nights"

20:29 

Свобода

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
«… - свобода, вернее, ощущение свободы, ибо она – не в отсутствии обязательств, а в возможности выбирать – перед кем лучше всего эти обязательства нести».
(П. Коельо, «Заїр»)

@музыка: Metallica - Reload

22:00 

lock Доступ к записи ограничен

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
22:03 

Мій сірий день продовжується

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
III.
Все далі похмуро. Сонце виглянуло лише на кілька хвилин, чого я вже не сподівався, і знову потонуло в хмарах. Додому повертаюсь знову пішки. Трамвай, проїхавши одну зупинку, поламався, як це завше, практично щодня трапляється у нашому місті. Він може поламатись, потрапити у корок, трамвайчику може перегородити дорогу нагло припаркована автівка на одній з наших вузьких вуличок, чи у трамвай просто банально стукнеться якась машина. В останньому випадку всі довго розбиратимуться, чекатимуть приїзду ДАЇ, оформлятимуть аварію тощо. Я вже давно до цього звик, це щодення Львівська метушня, на котру ніхто не звертає уваги, і з якої важко виділити щось цікаве.
Та все ж, і в цьому хаосі можна щось розгледіти. Коли один трамвай довго завмирає на колії, то з часом до позаду нього стягуються інші. Так можна побачити народження велетенської, живописної, різнокольорової гусені, котра утворюється з трамвайних вагонів й тягнеться не кілька сотень метрів. Настає час коли вони потихеньку, розповзаються, починаючи з першого, флагмана-винуватця затору. Або помалу переміщаються, наче велика волохата гусінь по молодому стеблу.

IV.
Я виходжу з трамвая (як виявилось, на лінії немає світла) й долаю дорогу далі пішки.
Мене втомлює природній підйом вулиці, розмоклий сніг під ногами, вся ця похмурість і бруд, думка, що ще потрібно піти в магазин, як я це роблю майже щодня.

І от я вже на ринку „Провесінь”. Потрібно купити три метри кабелю для кухонної розетки. Я ходжу між базарних павільйонів й мовчки кричу:
-ЯК ЖЕ ВОНО МЕНЕ ВСЕ БІСИТЬ!!!
Навколо люди в чорних шкіряних куртках та дублянках. Вони тиняються по ринку, як ті слимаки, пильно роздивляються товар. Продавці сидять, кому холодно – стоять, жваво спілкуються між собою. Кругом мене доносяться розмови про різну фігою, люди активно при цьому жестикулюють, дехто безперестанно матюкається, звучить шансон…
Стало бридко.
Таксисти біля базару також у шкіряних або а ля спортивний костюм курках, жеруть насіння, і тут з машин звучить шансон…
Підходжу до величезної розкладки з переоціненими глянцевими журналами. Ось стопка з “COSMOPOLITAN”. Читаю, що перше попадеться в очі: «Секс и только секс. Когда чувства – не главное».
Далі – стопка з «НАТАЛИ»:
«Твой не первый «первый» секс».
Без коментарів.

V.
По дорозі додому, з куском змотаного дроту в руці, звертаю до кіоску й купляю там буханку пшеничного хліба. Несу його в руці біля грудей, в целофановому пакеті. Хліб свіжий, тільки-но випечений, щедро посипаний кунжутом, його запах заворожуючий і приємно лоскоче мені ніс. Так і хочеться відкусити шматочок! То чому б і ні? І я відламую маленький окраєць, потім ще один і ще.
Дежа вю, все, ніби як колись. Та сама вулиця, по якій я ходив у дитинстві за таким же свіжим і добрим хлібом. Тоді на це йшло більше часу і зусиль. Пам`ятаю, в третьому класі. Коли я вчився в другу зміну, перед уроками я йшов у магазин у кінець вулиці Бойчука за хлібом. Мені доводилось йти десь кілометр (проти метрів 150-ти зараз), стояти по годині в черзі, чекаючи, коли привезуть чи розгрузять з машини весь хліб. Тоді особливо наглі люди підходили до водія чи до продавщиці, давали їй без здачі й брали собі буханки просто з ящиків надворі.
Купуючи переважно білий і чорний хліб, я йшов додому, майже завжди приносив їх надкушеними та збирався до школи.

@музыка: Моє нове відкриття - The 3rd And The Mortal - альбом "Painting On Glass"

13:42 

Перший день календарної весни

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Майже впевнений, що такою ж саме назвою розпочинають сьогодні свої пости тисячі й тисячі людей на різноманітних блогах всього світу. Я також не відрізняюсь від них і буду таким же банальним. Якщо такий прекрасний день взагалі можна вважати банальністю, адже я вже двадцять другий раз його переживаю і завжди якось по іншому, але завжди з особливим трепетом.
Львів зустрів ту календарну весну блакитним небосхилом, теплим Сонечком і температурою поза десять градусів тепла. Найромантичніше радіо нашого міста „Радіо-МАН” на вулицях роздає квіти, а я вже не можу всидіти на місці, так хочеться надвір, надихатись тим чарівним солодкавим повітрям, яке зараз долинає з вікна моєї кімнати. Хочеться гуляти, аж поки Сонце остаточно не сяде за горизонт, або не почнеться такий обіцяний всіма прогнозами погоди дощ.
Не виключаю, що вже завтра знову все буде по-зимовому, що справжня весна може бути пізньою, але сьогодні мені все одно, буду насолоджуватися моментом. Хочу пробудження із зимової сплячки! Тож даю старт нового сезону вже!




@музыка: "ВВ" - "Весна"

@настроение: Романтичний

16:26 

„Горгішелі” та весна

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Я захворів. Мій виснажений авітамінозом і невизначеним режимом дня організм врешті не витримав, і я піддався заразі. Зараз сиджу перед монітором і верстаю оцей текст, а вже там, за моїм широким вікном починається благодать. Там буяє весна, сусіди роблять ремонт, моя бабця катає Яринку на гойдалці, а над нашими головами драматичне березневе небо. Воно проносить через панораму мого вікна об`ємні сірі хмари, які своїми тілами час від часу закривають від мене Сонце.
Я слухаю „Горгішелі” – найактуальнішу музику зараз для мене. Вона огортає мене весняним, романтичним і на крапельку сумним настроєм. Як я не хочу сидіти вдома. Взяти б якийсь MP3-плеєр, закачати туди „Горгішелі” і йти гуляти Львовом, залитими теплом вулицями, вдихати всі запахи, нікуди не спішити, ніщо не планувати, йти легкими кроками нагрітим сонцем світлим асфальтом, про сухість якого мрієш весь залишок зими. Піти в Стрийський парк, на вулицю генерала Тарнавського, а потім – на Високий Замок. Піднятись до міліметра знайомим маршрутом на оглядовий майданчик і слухати у вухах „Аджарську”. І нічого більше не було б потрібно! Отак просто насолодитись моментом.

Я дуже часто хворію у такі періоди ранньої весни, коли все оживає, а я не можу цим насолодитися сповна, бо болить голова, горло, мене морозить і кидає в піт чи легені стискаються в кашлі. Це все блокує мене, відволікає і я з нетерпінням чекаю полегшення, яке здається, фіг знає, коли буде. Потім воно плавно настає і все вертається на круги своя…


@музыка: "Горгішелі" - "Аморе"

19:07 

Персонажі

Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Персонажами називають людей, які виділяються із натовпу; людей цікавих, котрі мимовільно запам`ятовуються хоч трохи уважними особами. До останніх я відношу і себе. Маючи добру пам`ять на людей, я вже про деяких можу розповідати цілі історії з їхнього життя, а точніше тих його елементів, які відкриваються моєму оку. З декотрими персонажами я перестріваються у найнесподіваніших місцях вже роками.

Одного разу був такий випадок. Сидів я зі своїми двома друзями на лавочці на пр. Свободи. Але тут підсідає недалеко від нас один хлопець. Я мимовільно дивлюсь у його сторону, його обличчя видається мені знайомим і я довго не можу згадати, звідки я його, трясця його матері, знаю. Я так мучуся кілька хвилин і, еврика! Я згадав! Тоді я й кажу своїм друзям, що он той хлопець, що сидить біля нас, родом з Тернополя, хоч вчиться у Львові, але я його особисто не знаю. Вони довго офігівають від такої моєї заяви, звичайно ж не вірять, думають, що я щось наплутав, і апогеєм цього є те, що моя подруга, не витримавши, стає. Вона підходить до того хлопця, наперед вибачається, й питає у нього, чи він часом не з Тернополя. Хлопець, дивиться на неї круглими очима, ствердно їй відповідає, й довго не може вкумекати, а звідки, власне, ця незнайома дівчина його може знати.

Люди, що мають таку ж хорошу пам`ять, природно ж впізнають і мене, та навіть вітаються зі мною. Є й таке. Це мене дуже потішає, бо таким чином маєш якийсь мимовільний зв`язок із зовсім незнайомими людьми.
Дехто є таким от „персонажем”, мабуть, лише для мене. Хтозна, може це лише я виділяю їх зі сірої маси?
Хтось поміняв зачіску, колір волосся, стиль одягу, а вигляд он цього (цієї) вже не такий радикальний; в того – нова дівчина, а в тої вже дитина народилась! Ого-го!
Десь і я для когось є тим же персонажем, хтось і за мною, либонь, таким же чином спонтанно, зовсім випадково спостерігає, впізнає мене, так і не знаючи мого імені та хто я насправді такий. Чи я такий один на світі збоченець? :tease2:




ПАФОС

главная