Лише у мові стислій шліфується перлина мислі.
М. Сарма-Соколовський
URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
21:05 

А ти?

SimpleSky
Знати б це - наперед уникати -
Ти пробач за руки в синцях..
Так важко напевно тримати
моє серце в побитих руках...

Дуже важко! Мовчи! Я знаю!
Гострий біль з любов’ю нести.
О, прости, що так зле я кохаю,
Чи пробачиш колись мене Ти?

Чи забудеш буденні муки?
Знову біль.. І знову «прости»..
Чи довіриш мені свою руку?
Я б хотіла цього, а Ти?..

21:12 

SimpleSky
я тільки їм і сплю.
І десь ніби кохаю...
я десь, ні дівчина,
ні мама, ні жона.

15:43 

SimpleSky
Дитяча гойдалка. Дощ і розмови з тобою.
Я б іще один раз закохалась, напевно,
якби було мені чортирнадцять...

Чужа шкіра на серці моїм.
Так вже сталось і буде так далі, напевно,
будем осторонь ближчих відносин,
будем осторонь змії-спокуси.
будем жити й надалі словами "спасибі" й "пробач".

Стара вежа. Старі її стіни,
я пройшла їх, я бачила те,
що писала ти, мила, раніше,
але мертве тепер усе.

Мертве.
Жити ще можна.
Просто пусто навколо, скрізь.
ні бурштинові гори, ні дощі блискависті, ні дитячі наспівані голоси чисті,
не знаходять глибин у душі моїй...


Все посохло в мені.
Все зівяло. Жити можна ще,
але не так,
як раніше то було з нами,
ні краси, ні любові тої
я не зможу повернути назад.

Судний день. Судна розмова.
Щось стареньке під воротами Бога.
Щось стареньке воркоче під ніс
щось стареньке падає вниз.
Вся любов згорє в багатті
дим зникає числом 14-ать..

22:18 

SimpleSky

20:16 

А чом би й ні?

SimpleSky
Зима вже. Зима сьогодні. Вчора. І позавчора. Зі мною тепер моя зима.

Йду центральним проспектом міста. Озираюсь. Вдивляюсь. Молодий лід крихтам розпадається під ногами, тріщить, а я йду і лиш встигаю набирати в легені свіжу дозу хіміко-промислового міста. Я вже звикла.

Пробачте. Допрацюю пiнiше))

23:09 

Спроба побачити

SimpleSky
Сімнадцять літ, як аміаком в очі.
Добридень, панове!
Пробую щось побачити, зосереджуюсь...
Та марно - лиш зводжу брови.
Так шкода, що плюючи вам у слід
я вас не бачу:
хто сміється голосно так,
а хто просто так плаче.
Як би бачила, то, напевне б, давно вже
ті оченятка б поїла...
А може просто приклеїла б до свого тіла.
А може приштампувала б їх так,
як у Циклопа.
Марно. Всі ваші очі - садистська турбота...

Мені потрібні мої,
щоб хоч краєчком бачить,
як із сімнадцяти років сліпих
перелізаю у вісімнадцять.

11:26 

Різдво для іншої подруги

SimpleSky
Ти захворіла.. Пригорнулась до мене, щось розповідаєш.. Говориш зі мною.. Говориш так багато, що проймаєш мене до сліз - сміх і жаль так гармонічно поєднані у тобі.. Тому ти ніколи не плачеш на людях, проте смієшся відкрито - ти така дивна у своїх 23.. Руда і кумедна. Трагічна і глибока. Ти не для чоловіків.. А для мене - лише: або, або... І чомусь я вибрала дружбу..

Ти читаєш книгу сучного українського автора - читаєш так, як розумієш - своєю мовою.. а я слухаю тебе далі.. Тепер я беру на себе роль вчителя, репетитора.. Я штудую твою дикцію, вимову. Я слідкую за твоїми вустами, які прикусуть себе зубами, коли роблять помилку, і червоніють..

Ми зустрілись з тобою, коли мені ще навіть не було сімнадцяти.. Було жарке кримське літо... І ми душа в душу провели тоді з тобою тих десять днів, які нам подарувала доля.. А потім були листи.. Переписки в інтернеті, і дружба на якомусь невідомому рівні.. Містична і доросла.. Нас розділяли тисячі кілометрів..

Вони і зараз нікуди не ділись, але в цю мить, коли ти зі мною, і дихаєш мені в шию гарячою хвилею нездорового подиху, я млію... Роблю декілька ковтків, щоб врятувати себе від спраги.. Спраги почуттів, що змушують мій апарат життя битися швидше.. я хвилююсь і тремчу.. ти зі мною. ти так поруч, що здається абсолютність зближення дійшла до краю.. Тисячі кілометрів і один подих до дотику твоїх вуст.. варто лише зробити його.. Дай, Боже, сили! Не покинь нас, що так надіються на тебе..! роблю.. і відчуваю їх на свой шкірі.. гарячі губи.. голками, гарячими, пекучими, вони, мов жало, ледь торкаються моєї шкіри..

Температура твого тіла підвищилась.. Але дотик.. Цей пекучий дотик! Мене пройняли мурашки, які миттєво розповзлись по жилах і клітинах мого організму.. Щось зігріло мене зсередини і блискавично пройшло через усю мою плоть, це тепло відчувалось найприємнішим в зоні - нижче поясу.. один гарячий подих.. один гарячий дотик.. одне гаряче тіло і гарячі відчуття.. Мить екстазу відбулася, перш ніж я зрозуміла, що тобі дійсно дуже погано...

Так важко тримати себе в руках, коли хочеться не просто поцілувати змарніле її вуста, а виснажити їх, зірвати з них весь їх жар.. знесилити усе їїї тіло, щоб потім марити в лихоманці, аби тільки їй легше стало..

- не хвилюйся, мила..
- Мне очень плохо..

Мовчанка. Мовчанка. І ще одна мовчанка.

ти вже спиш.. хрипиш, щось увісні.. часом, гірко стогнеш.. і смішно прицьмокуєш.. тобі сниться хороший сон..


Тут, коли нас двоє, коли весь світ повис на нитці миттєвих преживань, і я.. безсила.. без сили вдіяти щось із собою - без права на поцілунок.. я буду чекати. Тебе.. Бо вже знаю, що у душі сьогодні зародилось нова діва. Різдво і наступне життя.. Містичніше і доросліше..
Спасибі, що даєш змогу закохуватися. Спасибі, що даєш змогу кохати. Можливо колись ти дасиш мені змогу пересікти цю тонку грань жіночої дружби, а зараз.. спи. Спи, моя люба.. спи.. тобі сниться хороший сон.

13:03 

Смерть тобі, не більше.

SimpleSky
Він цілує тебе. Він заохочує твої примхи, щоб потім ти заохочувала його. Так буде лише з початку. Лише. З самого початку. Буде тільки так.
Ти не знаєш що таке рутина і життя. Ти звикла жити у своєму світі. Ти приваблюєш ним інших. І ми йдемо. Ідемо, і невдовзі зникаєм, бо твій світ не справжній - лабіринт прострацій, не більше. Лабіринт, як форма любові..
Хочу, щоб ти померла. Не для себе. І не для інших. Що ти? Живи! Живи, а я дивитимусь, як будеш вимолювати у Господа своєї кончини.
Хочу, щоб ти померла. У серці моїм. Щоб засмерділась у ньому, і щоб поховало воно тебе, не більше.
Пустка.. Ні початку, ні кінця, а лише пустка. І жменька ненависті. До тебе, люба. До тебе.
Так, я хотіла бачити тебе щасливою. Так. І я бачу. Дякую. Але тепер крім огиди і болі у шлунку ти більше нічого в мене не викликаєш - більше ніяких почуттів.. І за це тобі, люба, я вдячна ще більше.

Не бачитимеш мене. І я тебе не бачитиму.
Все, що зараз - гірше ніж лід, ніж лава пекельна, ніж задушлива спека крематорію і те, що було.. Ти випаровуєшся з моїх органів.. Кип'ятком. Висмоктуєш поцілунки. Вижимаєш дотики рук. Виколюєш погляди. І серце.. Моє малесеньке серце забираєш з собою. Як труну. Як весільний подарунок омертвілого кохання. Згинь!.. Облиш! Хоч кров мою не чіпай, і душу залиш у спокої.. "Добре" - чується мені. "Добре" - ніби слово Всевишнього. І я падаю без свідомості у життя. Тепер вже справжнє і без прострацій. Падаю, щоб підвестись на ноги. Щоб не втрачати віру. Щоб відмолювати гріхи. І слухати..
Слухати... Як вона співає. Співає свій акафіст. Про нас. Двох. Нещасних. Які потонули у своїх почуттях. Які ніколи не воскреснусть. Які стали самогубцями.

Один для одного.

19:28 

SimpleSky

21:03 

Стінки мого серця

SimpleSky
Виїдаєш сік моїх нутрощів. Стікаєш по стінках мого серця кислим молоком… Мені так бридко і огидно. Перестань! Зупинись…

А ти мене колись годувала. Я по-дитячому цілувала твої груди. Я жила ними. З часом я навчилась плакати, і відволікати твою увагу. Так, відволікати. Відволікати тому, що я дуже ревнувала тебе. До всіх без винятку, навіть до тата. Я робила перші кроки на твоїх очах. Я вимовляти навчилась перші звуки на твоїх очах. І любила витирати пальчиками слізоньки на твоїх очах…

Переплітаєшся довжелезними гілками терену по стінках мого серця. В’їдаєшся своїми гострими конечностями у свіжі жили і м’язи. А потім - стікаєш кислим молоком.. Змащуєш мої рани. Виїдаєш мене цілком і всю. Не даєш мені забути скорчене дитинство.

Скорчене. Дитинство. Сидить і помирає. У кутку кімнати між стінками мого серця.

Юність. Поминальна. Тримає в руках моє мертве немовля у кутку і виє.. Виє і захлинається від молока, що ти його так безперервно вливаєш у кімнатку живої тканини мого тіла. Так символічно названу ядром любові – серцем.

Дочка закохана у матір. Шлюб непорочності. Злука, якої ніхто не очікував. Кохання інкогніто – кохання навіки. Любов від якої цвіте терен і ллється молоко. Любов від якої тріщать стінки мого серця. Любов: Лиха, Юдольна, Біснувата, Отьмарена, Віспована.. Як смерть.

Дякую, мамо.

20:05 

Відчинена

SimpleSky
Вдягнися. Накинь щось на себе худчіше!
О, безсоромная діво, тікай!
Ти навіть не знаєш що я ще страшніший
ніж найідеальніший рай.

І я прошепочу тобі це так тихо,
щоб тільки сам Бог почув...
Яке окаянне спіткало лихо
мій чистоплотний дух!

Немилостиві очі мені ріжуть
мої озвірілі думки.
Закрийся! Закрийся, о, тіло свіже
від моєї важкої руки.

Вдягнися. Накинь щось на себе худчіше!
Безсоромная діво тікай!
Відчинена плоть це ще навтіь страшніше
ніж двері відчинені в рай..

02:51 

Стерильні перчатки

SimpleSky
Вчепися в мене міцніше, щоб ніхто нас не скривдив, коли ми будемо йти цим темним коридором. Страх, кажеш, основна причина людської смерті? Так чому ж я ще не померла від своєї прив’язаності до тебе? Чому не померла ти? Адже ми обоє знаємо, як я боюсь за тебе - віддам життя своє!. А думки про твою можливу відсутність доводять мене до жахливих марень і безсоння.. Ти ж знаєш!? І якщо все так, як ти кажеш, то чому ж тоді ми з тобою ще живі і безупинно крокуємо цим сліпим коридором далі? Що на нас чекає у кінці?.. Я починаю подумки відходити до химерних картин, і розумію, що ми продовжуємо рухатись у напрямку темряви.. Мене охоплює дивний жах. І чомусь я всього цього не кажу тобі в голос. Я просто веду тебе далі… Тримайся. Я з тобою.
«Твої руки теплі.» - кажу я. Це напевно адреналін. Вони завжди були у тебе холодні. «Дивно..» - додаю, але ти мовчиш. Мовчиш. Звісно, мовчиш, бо знаєш, що в таку моторошну пастку ми з тобою ще ні разу не потрапляли. Що для нас двох ще ніколи не було так багато темряви: її можна було ковтати, її можна було слухати, нюхати, і навіть їсти. Але нам не до цього зараз. Наша ціль врятувати книги, що знаходяться у кінці того коридору. Проте, я поки що не думаю про них – я їх ще не бачу. Я тримаю тебе за руку, і тому у такий, здавалося б, тривожний і напружений час, я думаю тільки про тебе. В голові вимальовується асоціативний ряд спогадів..
Це було так давно. Ми сиділи з тобою у погребі квартири твого дідуся. Я тоді вже була у тебе закохана. Мені, малій, бракувало слів, щоб пояснити, що відбувається зі мною, коли споглядаю на ту, яка сидить поруч, напроти мене, і дивиться на свічку… Полум’я тремтіло від твоїх легких подихів, але серце моє тремтіло більше. Здавалося ти, навіть, чуєш його – кожен його поштовх, і тому так красиво посміхаєшся… Я тоді згорала разом з тією нещасною свічечкою. Я мріяла про те, щоб ти взяла мене за руку.. Я не хотіла ні поцілунків, ні чогось більшого.. Я просто хотіла твоїх рук. Мені, чотирнадцятирічній дитині, хотілось тоді тільки твоїх рук. Думаю, якщо б зараз можна було перетворити мене на ту дев’ятикласницю, якою я була два роки тому, і помістити її сюди, то напевно, та маленька дівчинка наплювала б на цей мертвий і глухий коридор, на те, що він такий довгий і небезпечний.. Вона б тримала тебе за руку, і танула б від твого непередбаченого тепла. Так, але..
Я хвилююсь. Піт виступає на наших долонях, але стерильні рукавички не пропускають його. Стерильні рукавички зараз, як вікно, через яке я не можу тебе поцілувати. Вони зав’язують умовну інтригу між нами: вони не подають нам ніяких підстав для того, щоб відпустити один одного, але й зблизитись цілком не дають.. Стерильні рукавички стали символічним тавром сьогоднішнього дня і беззаперечним підтвердженням того, що тут, у цьому темному коридорі, ми впинились для виправдання спільної ідеї. І якщо наші страхи знайдуть нас, то стерильні рукавички стануть єдиним доказом того, що ми з тобою, мила, не чужі люди.

02:16 

"Подружня" злука

SimpleSky
Я вже й забула, як воно - гріти твої холодні долоні терпким дотиком рук... Дивитись на тебе - і відчувати страх... Чути твій голос, і мовчати невтримно. Ніби так і треба. Ніби так і було. Завжди.
Ти закуталась у шовкову ковдру. Навмисне. Щоб я не бачила твоїх маленьких грудей. Твого стрункого вигнутого тіла - подоба кішки - навіть погляд..
Еротика тут ні до чого!.. Як спосіб гри з почуттями. Адже, скажи мені, люба, для кого мені тратити усі ці дорогі парфуми, як не для тебе? Для чого відрікатись від світогляду більшості і вдаватись до цього великого гріха? Для чого писати усе це? Невже для того, щоб просто зайняти тебе чимось? Щоб поласувати тебе таким солодким шматочком мого серця?.
О, ні, дорогенька! Я обожнюю тебе.. Я молюсь на тебе кожен день свій.. І нехай це вже за надто відверто, але: я тебе вб'ю колись!. І ти заплачеш ще печальніше і одчайдушніше, ніж тоді - коли вперше промокли під дощем. Дощем першого побачення, грудневого морозу, і вічної пресвятої "подружньої" злуки..

18:43 

Шарліз і Крісті

SimpleSky
Шарліз, ти така нестримна.
Шарліз, дерзка твоя натура.
Шарліз, твоя малесенька Крістіна -
вінок твого весільного велюру.
Велюру вбивства і розпусти.

Ти гарно граєш життя Ейлін,
і уособлюєш кохання
тягнеш на собі важкий вельон
злочинності. І "зле вінчання"
з тендітною Крістіною..

Твоя рушниця геть прилипла
до твоїх пальчиків жіночих.
Ти страшно влипала! Страшно звикла
до тіл смердючих, які хочуть
твоєї плоті скуштувати.

Ти їх вбиваєш, бо ти мусиш
тягнути вельон першовбивства..
Ти їх вбиваєш, бо не любиш,
ні їхню стать, ні їх насильство.

Ти їх вбиваєш, бо для тебе
мале дівчисько - чисте небо
лиш ледь заляпане у крові.
Твоєї вірної любові..
Твоєї Сельви..

17:13 

Жура

SimpleSky
Так, я зник. На деякий час.

Дві недільки летаргічного сну - неможливо. І нестерпно для такого.. як я. Дивився старі кінострічки в яких шукав її ім'я.. Переглядав світлини, переспівув пісні, перечитув щоденники і вірші. Аналізув зацвівше минуле. Оцінював свіже майбутнє..

І що ж?

Ніяких змін. Лише втома. Почав говорити сам із собою. Плести вінки. Вживати спиртне на самоті. Палити...

Слабкий. Непостійний. Меленхолічний телепень! Кретин і цуценятко, яке повелося на голосні прицьмокування хорошої панни... Побіг за нею. Погриз сухарі з її рук, полащився біля її ніг, позаглядав їй у вічі, помахав хвостиком, погрався з нею... І втік.

Я дві неділі деградував, щоб знову повернутись до діви душі моєї.. Вона мене кличе.. Зове за собою. І я вже не в силі стриматись.

І я вже не стрималась..

01:07 

SimpleSky

14:57 

Блюз

SimpleSky
Побачитись. І більш ніколи не розстатись.
Помовчати. Аби одвічно говорить.
Не спати - безконечно споглядати,
як цвіт очей твоїх невтомно мерехтить,
яких не бачила.

Води напитися джерельної,
щоб спрагу поцілунків відвести.
І скуштувати плід божествений,
щоб вічно за собою не тягти
слова несказані.

Ти не одвернешся!
Я знаю, і до самого кінця
вестимеш мене темною Говерлою,
свого коханого безликого жерця,
щоб обійняти.

Прийми мій дар збережений, дівочий,
що із ребра твого і з твоїх теплих вуст,
і цілу ніч, щоб споглядати мої очі,
щоб слухати притихший чистий блюз
інтимності.

13:45 

Свічка

SimpleSky
Ви бачили, як догарає свічка
Своїм провидячим зітхаючим огнем?
Як ллється віск - гаряча жовта стрічка
спіраллю тягнеться духмяним і святим кільцем..

І як тремтить вона в руці дитячій!
Як зігріває тих, хто молиться за благодать,
як обпікає твої довгі пальці,
які також тремтять, тремтять, тремтять..

Тримай цю свічку, бережи від вітру!
І від чужих людських немитих рук..
Вона сіятиме сильніш земного світла,
і завше ісцілятиме тебе від мук.

22:18 

Форма правління або кордони почуттів

SimpleSky
Ти про мене знаєш більше ніж я тобі розказую. Я це відчуваю. Ми ледь знайомі, але ти викликаєш в мене дивні почуття захоплення.. Хто ти? Відчуваю, що ти поторочиш мене під своїм ланцюгом, разом з тими, для кого він був дійсно зкований.. Я буду рабинею. Бери ж! Хизуйся і принижуй! Пережовуй мене разом із своїми плодами творчості! Чого чекаєш?
Якось неспокійно. Все мовчить, але щось-таки лоскоче мою душу. Ні! Не впущу! Не впущу!.. Сиди там - за дверима! І ні пари з вуст.. бо кінець мені!.. Кінець.
Але ти все бачиш. Ти все чуєш і предбачаєш. Вік і практика бере своє. Майже в півтора життя опреджаєш моє - нещасне. Краще мовчи. Не стукай. Не стукай, бо відчиниться. І вилетить... І хто ж тоді піймає?..

Сьогодні я знову відчула, як мартіархат і патріархат розмежовують територію мого серця.

17:36 

Моїй Tristezi

SimpleSky
Ти як завіса в театрі -
я хвилююсь перед відкриттям.
І десятків так за три,
Поцілю тебе і продам.
Як Іуда.

І з тобою мій час тане,
Як годинники у Далі.
Розривають у снах моїх ями
Надреальні на пів золоті
Твої руки.

Ця сучасна література –
Варіація сказаних слів
І моя поетична натура
не складе сенсаційних віршів.
Для майбутнього.

Просто пишу, бо завтра – сімнадцятий
твій народження день прийде.
Просто пишу, бо завтра втратиться
Уся суть, що набута уже
Задля тебе.

Діва душі моєї

главная